Я виглядаю між хмарами в небі веселку,
Ніби надію на те, що ще не все втрачено.
ОбІцянка Бога відклалася в пам'яті змалку:
Не знищить Він світу, поки її ми ще бачимо.
Та в тім... зачекайте... усе ж бо змінилося...
Поглинула Землю епоха такого прогресу,
Що саме від нього, напевне, померти судилося.
І Господу нищити світ вже нема інтересу.
Навіщо потоп? Коли ядерні бомби уже наготові?
Хтось пальцем натисне на кнопку і ... бах!
Бо люди так часто лиш ззовні здаються чудові,
Бувають страшніші за звірів... Це жах.
Те, що твориться зараз довкола всіх нас
Не вкладається в рамки розумного і... людського.
В епоху прогресу промінь добра майже згас...
Папірці правлять світом... І мало лишилось святого.
Недавно я бачила в небі веселку... О, Боже..
Шепочуть молитву нещасні сумні матері...
Не веселка барвиста, а віра, нам тепер допоможе.
Помолімось за те, щоби мир був на нашій Землі.
2.06.14.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502864
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.06.2014
автор: Богданочка