Воюють в Слов’янську слов’яни,
Чи найманці, вбивці, садисти?
Слов’яни хіба росіяни?
Та ні, це звичайні фашисти!
Де ділася дружба, братерство,
Та клятви в любові, повазі?
Підлість, цинізм, фарисейство –
Спливли у фашистськім екстазі.
Це справжнє обличчя Росії!
Відкрилися риси звірині
І їй, як тій п’яній повії,
Здається, що ми ще щось винні.
Якісь осетини, чеченці
В моїй Україні стріляють.
Бандити – тепер ополченці
Катують людей і вбивають.
У люті своїй озвіріли,
Від запаху крові сп’янілі
Нас бачать лише крізь приціли.
Для них ми тепер просто цілі.
Розпухла від злоби Росія
Шле найманців нові загони.
Відкинута маска Месії,
Потоптані Божі закони.
Настало нарешті прозріння,
Що брата немає на Сході.
Що путами було коріння,
І жили в московськім смороді.
Нас вже не вернути в минуле,
Не станемо вже на коліна!
Дух волі, свободи відчули….
Змінилися ми…, й Україна!
01.06.2014 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502644
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 01.06.2014
автор: Мирослав Вересюк