А що тобі до всіх моїх страждань…
Вони легкі… мов тополина вата…
Мов затінок під Деревом Блукань…
Мов орхідея… із пустелі взята…
Зірву той плід із Дерева Пізнань…
Такий п’янкий… немов солодка вата…
Бо ті листи із Озера Зітхань
Ніколи не знаходять адресата…
Пройдуся Містом Власних Помилок…
Усі дороги грозами обмиті…
І лабіринтом всіх земних стежок…
Я напишу життя свого Графіті…
На гребені таких високих хвиль
Мене несла Ріка Розчарувань…
І лиш нестерпно ідеальний штиль
Стояв чомусь на Озері Бажань…
Я напишу останнього листа…
Порву його… порозкидаю світом…
Немов політ з високого моста…
Коли Життя написано Графіті…
Бо що тобі насправді до страждань…
Вони легкі… немов торішня м’ята…
Зів’ялий плід на Дереві Признань…
Немов листи… які без адресата…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502261
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.05.2014
автор: гостя