"Не-розлий-вода" – так називали їх з раннього дитинства...
Тепер він повертався в військову частину
з похорону свого друга.
Пробую передати хоч крихту його болю...
Світ рухнув в одну мить,
на друзки розлетівся...
Не може зрозуміть,
що він живим лишився
і це не сон такий
безглуздий, нереальний...
На жаль, це яв... Тяжкий,
страшний удар. Фатальний!
Усе немов в кіно...
Фіксує погляд кадри...
Він бачив їх давно
у віщих снах кошмарних:
цей вибух в світлий день,
свій крик:"Господь! Не треба-а-а-а!!!"...
та побратима тінь
здіймалась тихо в небо...
Розгубленість і шок...
і час призупинився...
ридання, як смішок –
це біль вже докотився,
хоч віри ще не йме,
що це із ними сталось,
здається, поверне
щасливу ту реальність,
яка ось тут була
назад тому хвилину...
Скінчилась... відгула...
вже в інший вимір лине...
Від "не-розлий-вода"
лишилась половина...
і лютий біль, й біда
назавжди, до загину.
І тисячі питань:
"Війна – за що? За кого?
За землю?... але ж глянь –
це спільне!.. дане Богом!..
Без каяття, за ГРІШ
вбиваєте запекло!
На вас – Іудин гріх
й пряма дорога в пекло!
Ми борг свій віддали
за цілістність держави.
За що ж ви продали
її свободу й славу?!!"
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502166
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 30.05.2014
автор: Світлана Моренець