Правдиву цю історію
Ординського кремля
Не згадують в Московії
Усі хто у руля...
Стидаються походження
Намісники Орди,
Хоч на гербі з народження
Двоглавії орли!
Та я всім нагадаю,
Як все було колись,
Отож я починаю,
Тож слухай, не лінись…
У східному поході
Один великий князь
Об’ївся на природі,
А туалету - зась,
Тож щоби княжу дупу
Не штрикала трава,
Поставили там нужник…
Отак була Москва
Заснована Юрасем,
Що довгі руки мав...
А нужник з плином часу,
Московським кремлем став!
Все більше розросталась
Москва і її рать,
З між інших вирізнялась
Лиш тим, що їм плювать
Було на всі народи,
Що слабші за орду,
А тому все в походах
Здіймали куряву...
Платили мзду татарам,
Забравши у своїх,
Чи давши на поталу
Дівчат з сімей чужих…
Жили так московіти
Та їх усі царі,
І ніде правди діти:
З них більшість – упирі
Були, бо кров смоктати
З чужих, а чи з своїх,
Затиснутих в лещатах,
Для них було не гріх...
Хоч православна віра,
І в храмах образи,
За поясом – сокира,
Під храмом же – ясир...
Велось вже стільки років,
Як ханського посла,
Котрий збирав оброки,
Сам цар і вся Москва
Поклонами у пояс
Стрічали на горі,
Бо з того була користь,
А, значить, і рублі,
За що і мав цар змогу
Всіх ворогів Орди
Саджати до острогу
Без хліба та води…
Пізніше Грозний Ваня,
Навчившись у татар,
Все вибивав зізнання
У смуті у бояр,
І як воно лунало –
Московсьвії стрільці
Всім голови стинали,
А інколи й ченці
Платили головою
За віру й «Отче наш»,
Бо Грозний у запої
Хворів на царський сказ!
Та раз отак в неділю
Він не зустрів посла,
(Бо в нього на похмілля
Тріщала голова)
Отож коли татарин
Зайшов в палати сам
Й з порогу, бо він барин,
Устроїв тарарам,
То Грозний, з біллю в скронях,
Схватив свого меча
І голову, мов сонях,
Йому зняв із плеча…
Отак було, бач, доля
З Івана-упиря
Зробила поневолі
Царя-богатиря!
Пройшло багато років,
Мінялися царі,
Що посилали орків
Кудись на край Землі,
Бо їм було все мало,
Ординським глитаям,
А тому й воювали
Весь час то тут, то там…
Назвались Третім Римом,
Украли слово «Русь»,
Хотілось править миром,
Не дуючи у вус…
Тепер на всіх теренах
Московського Кремля
В людей сидить у генах
Та хижо вишкіря
Криві потворні ікла
Ординська нагла злість,
Бо так вона вже звикла
З усього мать користь.
Тому і в Україну
Полізли всі вони
У Крим, а потім з Криму
На Схід, як таргани.
Якби той Довгорукий
Воскрес би у наш час,
Побачив людські муки,
Пожив би серед нас,
То знову б у Московію
Поїхав на пікнік,
Щоб виправить історію –
Кремлю зробить кирдик!
Йому ми допоможемо
І путінське кубло
Усе на нуль помножимо,
Поділимо бабло!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502071
Рубрика: Авторська пісня
дата надходження 29.05.2014
автор: Віктор Погуляй