Моя юна двадцятилітня,
Ніжна,невагомо-літня...
Народи мені дитину,
Донечку чи може сина,
взимку може,може влітку,
Народи мені, кохана квітку,
Маленьку ромашку чи маргаритку,
Мудру і сонячну ,як і всі дітки!
У неї очі будуть сині- волошкові,
Уста як маки,стрічки кольорові,
Ти будеш заплітати їй в волосся,
Не розуміючи як ти жила досі,
Без її сміху й веснянки на носі,
Я буду накривати ноги босі
І буду завжди її обіймати,
А ти будеш вчити її читати...
Купати у травневих росах!
Ти будеш її малювати,
А я писатиму їй казки....
Я буду їй на ніч співати
Про вітер і берег ріки,
Зорі кластимуть їй мазки,
На ніжну дитячу голівку,
Хай буде щаслива довіку,
А краще в усі віки!
Народи мені кохана сина,
То від тебе найкраще віно,
Щоб міг тримати меч і плуг...
Щоб був і син і кращий друг,
Умів відрізняти добрих від злих,
І хвацько в*язав би морські вузли!
Щоб не лякали мене жодні стіни,
Народи мені дітей,єдина!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501716
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.05.2014
автор: Той,що воює з вітряками