(для дорослих діток)
Заблукав малий Єнотик
В лісі темному... страшному...
Їсти просить вже животик!..
Як дістатися додому?!
Так зове матусю! Плаче...
Обірвав маленький вусик...
Збоку Зайчик смішно скаче:
- В цьому лісі є матусі!
Вибереш собі найкращу,
Щоб подалі вже від лиха!..
Не голодну... Найбагатшу!
В солоді життя – потіха...
Та й повів мале звірятко,
Що матусю так хотіло,
до Лисиці. В саму хатку!
Заєць думав – гарне діло...
Лиска вислухала Зайця.
Персня жовтого, як сонце,
Одягла йому на пальця...
А Єнота – до віконця.
- Подивись, де погляд лине...
Все твоє! Твоє, дитино!!!
Ліс, ставочок біля млину,
Поле, гуси ще й малина!
Щоб могло твоїм все бути,
Ти повинен пам’ятати,
Лиш одне я хочу чути -
Називай Лисичку - мати!
Посміхнувсь маленький: - Згоден!
Буде так, як ви хотіли!
Нова мати – справжній орден...
Зможу! Не велике діло.
Раптом тут забігла в хату
До Лисиці рідна мати.
В розпачі! Готує плату
за уважність до дитяти...
Очі плакали багато...
Постаріла... похудала...
Хвилювалась за утрату,
Бо єдине щастя мала!..
Посміхнулась тут Лисиця:
- Твій Єнот – вже мій синочок!..
А тебе зжере Вовчиця,
Як ще з’явишся разочок!
А Єнот був сам не проти,
Щоб залишитись в Лисиці...
Адже в матінки до рота
Клав він лише... печериці.
В новій хаті всі бажання!..
То ж вчепивсь Єнот в Лисицю...
- Чим із мамою єднання,
Краще піде до в’язниці!
Впала мати на коліна...
Причитає, молить, плаче -
Повернути просить сина...
Він для неї Всесвіт значить!..
Лиска ж зовсім невблаганна.
Чи хтось зможе покарати?!
Стала зла така... негарна...
Вигнала матусю з хати!
Дні пливли, як у сметані...
Все подобалось Єноту!..
Потовстів... став справжнім паном!..
Мав одну лишень турботу...
Коли ніч повзла у хату,
Заглядали в совість зорі...
Уві сні він кликав матір!..
Проклинав себе... та долю...
27.05.2014 р.
Фото з інету.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501636
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.05.2014
автор: Любов Вишневецька