Обожнюю життя й себе у ньому!
Обожнюю я все тут, що оточує мене.
Життя неперестанний рух у гору
не можна зупинитися і все.
Я задоволена життям й мені накласти,
на всіх хто в смутку на землі живе.
На тих хто скаржиться постійно, що так важко
й на драму перетворює усе.
Мені накласти і на тих хто дума лиш про себе
й не зважає на оточуючих скрізь.
На тих хто за допомогою жадібності й злісті
будує щастя на кістках їм знищених.
Накласти і на тих, які женуться за грошима,
їх все одно з собою не забрати.
Не можу чути я ниття дорослої людини
про те, що дуже важко тим ким хочеш стати.
Не можу я ніяк змиритися і з тим,
що в штанях в церкву дівчині не увійти?
Вважаю Богу теж накласти
в якому вигляді до нього буду йти.
Мені накласти на людей, які живуть в печалі,
яких з дитинства виховали так батьки.
Розповідаючи:"Життя важке і люди всі піраньї,
тобі ніколи мрій не досягти".
А знаєте ви що? Ідіть усі до д...и!
Всі лузери і невдоволенні життям.
Якщо вже не приносять радості моменти,
які в життя вам ваша доля принесла!
Якщо не можете змиритися із нею,
якщо не має сили у дущі...
Я щиро раджу всім вам вийти в задні двері
й не заважати тим хто може й хоче в гору йти!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501233
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 25.05.2014
автор: Вона