Мудрість - це та незбагненна величина, над якою замислювалась хоча б один раз у житті людина дурна. Мудрість - це палиця з двома кінцями. З одного боку - болото, трясовина, яка засмоктує, коли занадто багато знаєш і розумієш, але все ж таки починаєш задавати собі все більшу кількість запитань, доходячи висновку, що не розумієш і не знаєш нічого. З іншого боку - це можливість піднятися над світом смертних й увічнити себе безсмертям своєю незміреною мудрістю. Мудрість - життя, мудрість - смерть. У мудрості два результати, та який не обереш, тебе завжди супроводжуватиме самотність. Мудрість велика і жалюгідна водночас. Коли людина мудра, вона велика душею і розумом в обителі високого і непорушного, але на землі їй не створять нерукотворний храм за життя, не подадуть руку допомоги, не зрозуміють її промов, не оцінять її доброти і прихильності. Істинна мудрість - це отроцтво. Вона біжить від брудної повсякденності, не бажає для себе величі, не вимагає загального визнання і преклоніння, противиться храмам, покірності та людській нікчемності, яка ґрунтується на раболіпстві і тваринному страху, потребі управляти і бути керованим. Вона бажає спокою й усамітнення, але отримує виключно те, від чого вона так довго намагалася сховатись.
Між дурістю і мудрістю існує тонка грань. Коли людина розумна говорить мудрованими фразами перед натовпом, не намагаючись донести йому сенс цих промов, і намагається показати свою вищість над іншими, виснажуючи на публіці свій словниковий запас, це ніщо інше, як дурість. Людина мудра виражається просто, чітко і ясно, бо стислість виречень і доступність думки є благодійницями мудрості.
Дурна людина думає мало, від того вона і щаслива. Мудра людина думає багато, від того вона дуже нещасна. У дурної людини мільйони учнів, а в мудрої ледве знайдеться один. Мудрість - це двері, що відкриваються найнепомітнішим маленьким ключем, але для того, щоб знайти цей ключ, потрібно перебрати тисячі зв'язок різних ключів. Дурість задовольняється тим, що є, а мудрість - це Гарпія, всепоглинаюча жага до знань й осмислення. Людині мудрій ніколи не вистачає ні на що часу. Вона давно з ним посварилася, подібно до Капелюшника, який робив болванки і остаточно «зболванився». Надай мудрій людині цілий океан знань, і вона його вип'є, і лусне, і не тому що замало знає чи розуміє, а тому, що її досягнення в області пізнань здадуться їй занадто нікчемними. Мудрість супроводжує один гріх - ненаситність і невдоволення тим, що маєш. Цікавість і дурість - це перші кроки для набуття досвіду, а досвід - не мудрість. Мудрому не потрібно багато досвіду, для того, щоб зрозуміти, проаналізувати. Досвід замінюється спритністю і чуйністю, проворністю й усидливістю, а головне – спостережливістю.
Мудрість - не лінь. Але для того, щоб бути мудрим, потрібно викроїти на це увесь свій час. Вона подібна до ревнивої жінки, яка бажає заволодіти усім твоїм часом, притягнути до себе твій погляд, затуманити очі і потягнути з собою у безодню. Мудрість - не пиха, і не гордовитість, але попутники їй не потрібні. Як би мудра людина не намагалася стати невід'ємним атомом суспільства, «затесатися у загальну компанію», єдиним її зв'язком з цією людською масою буде її тлінне тіло, образ і подоба. Подібне бажання зі сторони видається комічним: все одно, що Атлант присів би навпочіпки, намагаючись бути схожим на ліліпута або казкового лепрекона. Якою б дурною не була людина, що знаходиться поруч із мудрецем, вона все-таки відчує щось «неладне», те, що змушує бентежитись, вторгається вихором у її життя, чинить свого роду насильство над її почуттями, бажаннями, мріями і нікчемними міркуваннями, ставить під сумнів як її систему цінностей, так і сенс її існування, її нікчемного і маленького «я». Оскільки причини своїх бід і недоліків дурень знаходить у кому завгодно, але тільки не в собі самому, «шишки» полетять у голову того, хто більше за всіх відрізняється на загальному тлі, в того, хто намагається бути таким, як усі, звичайним, своїм, людяним, мирським, і цим своїм намаганням принижує тих, хто нижче за нього. Вони (всезагальні роззяви, дурники, гульвіси, нездари, простоволоса чернь, гумус землі, тінь прийдешнього і минулого), думають про нього - негідний. Вони хочуть зірвати з нього німб мудрецької святості, втопити в багні, поглумитися над великим, розмірковуючи про те, як би стерти з лиця землі все те, що для них недоступне, вище і прекрасніше за них, те, що робить їх нікчемними у власних очах.
Мудрець - це жертва подібна Христу. Спочатку розіпнуть, а коли небезпека мине, канонізують і возлюблять. Мудреці бувають різні, але справжній мудрець той, хто не визнаний і вигнаний, але думки якого знайшли життя, і живуть не для того, щоб бути доступними для всіх, а для того, щоб ніхто не зрозумів їх до кінця.
Мудрець – це не стариган із сивою бородою нижче колін, що лікує людей від усіляких болячок, збирає в лісі гриби, ворожить та дає настанови, спираючись у розмірковуваннях на свій власний досвід. Мудрість – не старість. Бо подругою мудрості завжди була молода геніальність, а не сива розсудливість. Мудрість буває як жорстокою у своїй справедливості, так і ласкавою у своїй милості. Мудрість – не стандарт, мудрець – не шаблон. Справжній мудрець споглядає на людські страждання, але не завжди дає їм раду. Мудрість існує не для того, щоб рятувати життя, мудрість існує для того, щоб відібрати з маси найкращих і найцінніших. Мудрість породжує нерівність, і далеко не завжди є тією золотою серединою, компромісом між добрим та злим, красивим і потворним, сильним і слабким, живим і мертвим, бо вона неподільна і самодостатня.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500997
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.05.2014
автор: Ежен