Так ніжно дощ мочив наші долоні,
Коли в обіймах ми під ним стояли.
І так нам було добре у обіймах ніжних...
Забули все, що є. Ми майбуття не знали.
Так тихо дощ мочив наші долоні,
Що ми в ту мить його не помічали.
Навколо нас буяла мертва тиша.
Та ми не чули і її. Ми лиш стояли.
А дощ так тихо падав на долоні
Мені цю мить ніколи не забути.
Здалось, що доторкнувся я до неба.
І без тебе на ньому вже не бути.
Та тихо дощик капав у долоні,
А ти краплинки намагалася зловити.
І обійняв я тебе ще сильніше.
Тебе ще дужче я хотів зігріти.
Так ніжно дощик капав на волосся,
А я дививсь в твої чарівні очі.
І погляд той мені вже не забути.
Він в сні приходить до мене щоночі.
І дощ нас двох тихенько намочив.
І навіть в той момент усміхнені стояли.
Спасибі дощику, що нас не розлучив.
В той день без крил ми двоє політали.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500989
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 24.05.2014
автор: Хворий Джентльмен