...От коли я навчуся любити
по-справжньому, глибоко i
незалежно вiд настрою,
втоми, здоров'я, полiтики, статкiв -
так, як люблять з правiку
зеленi гаї солов'ї -
отодi я щось значити зможу
для себе i власних нащадкiв.
Шлях мого українства
спочатку ішов навмання:
час свідомості нацii
був на самому світанку,
час лихоi облуди
раз по раз шляхи пiдмiняв,
час терпкої зневіри
знесилював нас до останку...
Час трагедii братської
нас принагідно навчив
нi за яких життєвих обставин,
ніколи, нiде i нікому
не здавати без бою
останньої зв'язки ключів
від душі, від сумління,
від мрій і вiд рiдного дому!
І... коли навчимося любити,
ми зможемо жити як слід.
Це колись-таки буде!
А доки, а доки, а доки...
на той берег любові
йдемо. Зосереджено. Вбрід.
Вже сягають колін
невимовно криваві потоки.
© Тетяна Яровицина
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500966
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 24.05.2014
автор: Тетяна Яровицина