Я дощ цілувала.
Я крапельки пила.
Навмисно стояла
Під небом.Просила,
Щоб він залишався
Зі мною зимою.
Та тихо прощався,
Пройшов стороною.
Я краплі руками
Тримала до ночі.
Зійшлись ми душами...
Заплакані очі
І в мене...І в нього...
Коли повернеться?
Смішніше смішного,
Що вже не озветься...
Тихенько краплинки
Лягають на тишу.
Збираю в хустинку...
На згадку залишу...
Не вернеться.Кине
Маленьку хмаринку.
І двері зачинить.
І вирве хустинку...
Я знову самотня...
Палаюче сонце...
Небесная сотня
Дивилась в віконце...
Невже вже забули?
Невже...Так буває?..
Дощі,ви почули?!!
І дощ не вщухає...
Це сльози.Я бачу.
Це сльози самотні...
Та дощ не пробачить
Небесної сотні...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500229
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.05.2014
автор: Джаннет Даклін