Що у долі бажати собі я не знаю,
Хоч і терпких дарунків та доста дала.
Дивну душу твою у своїй відчуваю,
Ти прийми і мою, я - весняна вода.
Відізвусь у тобі свіжим подихом вітру,
Завмиратиме ніжність моя на вустах.
Залюбки намалюю у грудях палітру,
Де в небесній блакиті серця наші - птах.
Бо в безкінечності вічність - любові сестра,
Шлях до сонця веде в тепла невагомість.
Тільки пройшовши крізь блискавки лезо, тіла,
Стогін крові відчують вповні натомість.
18.05.14
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499775
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.05.2014
автор: Валентина Ланевич