Застудила ноги осінь,
як ішла у гори,
та й розсіяла зір-розсів
на усі вигори.
Я іду на ту вершину,
що за хмари вища,
та й викликую дівчину,
щоб із хати вийшла.
Вийшла з хати дівчининка –
квітка з неба впала,
усміхнулась як зірнинка –
зірка засіяла!
І забракло мені мови,
одне слово знаю –
тільки тої в нас розмови,
що: “Люблю!” – “Кохаю!”
Створено 19. 10. 2002 року, м. Львів
[i]Музика Василя Сторонського[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499694
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.05.2014
автор: Т. Василько