Складений в ящик

Складений  в  ящик,
Подалі  від  "кращих",
Скрутився  клубочком
Й  сидить  собі  мовчки.

Обнявши  повітря,
Самотній,  мов  вістря
Одинокої  вежі,
Що  долає  хмар  межі.

Щось  згадує,  тихо
Буркоче  та  лихо
Знов  згадує  своє,
Не  має  спокою.

На  краю  й  серед  кола,
Де  неправда  -  основа,
Поміж  світом  і  морем
Заливається  горем.

І  відкидує  зорі,
І  у  місяці  нори
Пропалює  зором.
Здається  всім  хворим.

Здається  їм  в  рабство,
Стоїть  перед  панством,
І  хоч  на  колінах,  -
Стоїть  наче  гідно.

Він  лапи  роздер,
Об  тих,  хто  вже  вмер,
Він  помсти  обпився
І  кров’ю  омився.

Він  п’яний  від  тіней,
Від  неволі  і  піни,
Що  хлюпоче  йму  з  рота,
Відганя  ідіотів.

Він,  як  камінь,  сидить,
Склавшись,  німо  лиш  спить.
Він  останній  лишився
І  давно  з  курсу  збився.

Він  тут  ніби  сидить,
Та  насправді  -  біжить,
За  кимось  женеться,
Когось  вбити  клянеться.

Він  за  когось  помститься,
Вернуть  щось  божиться,
Що  колись  він  утратив,
Чи  то  когось  за  ґрати

Він  бажає  загнати,
Чи  то  когось  забрати
Звідтіль,  й  за  собою
Тягнути  до  бою.

Він  щось  вічно  шукає,
Чи  винюхує  зграю,
Чи  шукає  одну  лиш,
Що  колись  їй  сказав  "киш".

Він  шукає  притулку,
Чи  то  вічних  лишь  гульків,
Чи  шукає  дорогу,
Щоб  на  ній  збити  ноги.

Він  біситься  в  клітці,
Злом  налившись  по  вінця,
Яку  сам  і  малює,
Що  і  зуб  не  зіпсує.

Він  подер  вже  все  коло,
Він  і  б’ється,  і  молить,
Щоб  його  відпустили,
Щоб  віддали,  відкрили

Йому  очі  на  правду,
Щоб  він  бачив,  що  мав  тут,
Щоб  він  міг  знайти  шлях,
Загубитись  в  світах.

Йому  треба  знати,
Чи  злих  садять  за  ґрати,
Чи  живі  ті  ще  люди,
Що  у  серці,  тут,  в  грудях.

Він  їх  хоче  знайти,
Щоб  побачить  -  й  піти,
Щоби  знову  втікати,
Щоб  ховатись,  зникати,

Щоб  губитись  -  й  знайтися,
Щоб  розбігтись  -  й  зійтися,
Щоб  втрачати  -  й  знаходить,
Бо  не  так  -  не  виходить.

Все  малює  по  колу,
Щось  ножем  ріже  знову,
Собі  судно  будує,
Потім  зразу  руйнує.

Гризучи,  лиш  рве  пащу.
Скавулить,  виє,  плаче.
Кігті  стер  об  каміння.
Страх  пустити  коріння.

Залишився  останній.
І  на  все  він  вже  ладний,
І  голодним  сидіти,
Лиш  отримать,  що  хтів  був.

Він  сидить  далі  в  колі,
Все  віддать  рад  за  волю,
І  колись  там  помре,
Бо  живий  -  не  живе.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499364
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.05.2014
автор: Анаж