Усміхалось сонечко,
Щиро так долонечки
Склало і молилося.
До землі тулилося.
Це ж бо його дітоньки
Дітки й малі квітоньки.
Пелюстки і личенька,
Травичку,криниченьку,
Цілувало променем,
Гладило долонею.
Хмарки потопилися,
Дощиком пролилися.
Затулило сонечко
Голівку долонею.
На зірках погашених,
Янголом залишених
Вклалось воно спатоньки.
Йде Світланка в хатоньку.
Вітер йде вечеряти,
Які кроки!Зміряти?
Я візьму хустиноньку,
Його як дитиноньку
Пеленаю.Ніженьки
Тримаю і в ліженько
Вкладу.Ой,малесеньке!
Ой ти мій ріднесенький!
Є стільчик,перинонька.
Як малу дитиноньку
Вишечу.Колисочку,
Вшивану сорочечку
Витягну із шафоньки.
Із кращої скриноньки
Витягаю ковдроньку.
Потім кличу ніченьку.
Вітер буде в ліжечку
Ноги класти в пір'ячко.
Я наб'ю периноньку
Дрімотою.Боженьку
Прошу бути в помочі.
Нитки позолочені
Витягну і віршики
Вишию.Промінчики
Сонечка триматиму.
В віршики вплітатиму.
Я маленька дівчинка,
Та вже пишу віршика.
Хто його читатиме,
Щастя в житті матиме.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499351
Рубрика: Казки, дитячі вірші
дата надходження 16.05.2014
автор: Відочка Вансель