Не дивуйтесь, якщо я заплачу,
Бо у пам’яті знов постає,
Безтурботне, мов сонячний зайчик,
Босоноге дитинство моє.
Я в бабусі розраду шукала
У старенькім вишневім саду.
Там природу і світ пізнавала,
І не відала ще про біду.
Iз осіннього жовтого листя
Дивний одяг робила лялькам,
А з калини й пасльону – намисто
Та сережки сільським дітлахам.
А в п'ятнадцять сама залишилась,
Не доросла, та вже й не мала.
Так дитинство моє закінчилось,
По колючій стерні я пішла.
Хоч лякала незнана дорога
В невідоме тоді майбуття,
Та завдячую людям і Богу
За пристойно прожите життя.
Добрі люди мені зустрічались,
Мабуть, доля мене берегла.
Їм віддячить завжди намагалась.
Як би, люди, без вас я жила?
2010
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499309
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 16.05.2014
автор: Ніла Волкова