-Я знову пригадую забутий смак заварного чаю. Запашного, з травами, ніжною, пестливою мелісою, що огортає душу кашеміровою ковдрою, п’янкою м’ятою, яка вирує у крові шаленим маршем, перетворюючись на пухкий сніг спокою. Стільки часу минуло відколи відчувала тепло горнятка, воно співало свої пісні, пригортало долоні, нашіптувало щось на вухо, звабливо запрошуючи у світ насолоди та ароматів. Мабуть багато речей адаптуються до нашого життя. Щось змінюється, щось лишається до останнього подиху, дещо деформується у спогадах, намагаючись увійти у нову категорію нашої свідомості, пам’яті. Безперечно, іноді виникає бажання чи то ми самі прагнемо забути усе, перекреслити усі написані рядки прожитих, змарнованих, розбитих, щасливих років власної історії. Дивно, чому ніхто досі не зважився винайти пігулку для людської амнезії? Безліч речей зникло б з горизонту наших спогадів.
Знаєте, що я хочу забути, витерти, вирвати зубами з минулих років?? Один лише день, той коли життя розділилося на «до» і «після», коли світ став одностороннім, практично монохромним у почуттях, емоціях та прагненнях. Аналогічна ситуація складається з людьми. Досить часто виринало запитання, ким для мене були, лишаються, будуть усі ті люди, співавтори мого щодення. Очевидно вони розбредуться по трьом кімнатам спогадів: минуле, сьогодення, майбутнє. Хоча не виключно, що дехто постане перед дилемою, куди вирушити, ким бути і чи варто продовжувати цей вояж. Користуючись правом власника свого існування, дозволю собі відкрити декому двері не лише однієї кімнати.
Дівчина з ароматом кави у коричневому пальто. Її життя постає прикладом для наслідування, гордості, що маєш можливість ділитися своїми думками з нею, відчуваєш, що тебе розуміють. Мабуть вона з тих не багатьох, яких запрошу у залу під назвою «Назавжди». Життя витріпувало мою душу як старенький килимок, який хтось давно забув, затоптав хатніми капцями, проте раптом згадав, що і він потребує свіжого повітря, подарував йому ковток свободи. Її очі завжди були поряд, відчували біль, радість, навіть тоді, коли між нами пролягали кілометри відстані. Жодної маски, фальші, страху нерозуміння… Щастя…
Незнайомець з холодними очима, виринув у житті спонтанно, так наче веселка після дощу. Його душа завжди була вкрита мороком недоказаних сліз, химерних фантазій за якими тихенько сиділа справжня душа. Здавалося, що вона забула своє власне відображення, підхоплена вихором вигаданого образу. Важко читати чужі душі, коли вони живуть у туманах, блукаючи з простягнутою рукою перед собою, боячись наштовхнутися на нерозуміння чи відмову. Усі ми граємо свої ролі, свідомо обираючи репліки, грим та освітлення. Якась частина душі виграє усіма барвами у сяйві софітів, інша- скніє, худне, перетворюється на анемічне створіння. Суцільні знаки запитання…..Людина з минулого….
Зелені очі теплоти, турботи і впевненості. Той, кого малюєш у мріях, складаєш невдалі вірші, бережеш і чекаєш. Такі люди з’являються як спалах зірки на нічному обрії, ніколи не вгадаєш, коли почуєш їх стукіт у двері душі. Поруч з ним сміливо закриваєш очі, крокуючи у майбутнє, ступаєш на колючі негаразди щодення, розчаровуєшся, проте не боїшся. Коли хочеться співати, втрачаючи більшу частину слів, забуваючи їх, смієшся з власних помилок, розкриваєш крила за плечима, очікуючи кожного нового ранку. Кохання…. Майбутнє…..
Пусті вулиці серця запрошують на гостини інших персонажів прожитих років. Багато з них мчить до вокзальних віконечок, аби встигнути придбати квиток на потяг «Майбутнє», дехто вагаючись сидить на холодних лавках, роздумуючи над подальшим життям. Важко встигнути привітатися з кожним із них, поцікавитися новинами, вислухати. Шкода. Життя іноді надто квапиться розказати нам свої плани, забуваючи про почуття. Проте тільки від нас залежить, чи ми згадаємо забуті слова, аромати та які двері відчинимо для кожного перехожого.
Очевидно, що втрачаючи когось, не завжди варто сумувати, адже іноді ми стаємо сильніші завдяки цьому, розуміючи суть багатьох речей та слів. Кожен сам обирає, у які двері бажає завітати….
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498938
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.05.2014
автор: філософ