Коли вони розходились – світ впадав у страшні запої
Починалися війни, взлітали електростанції, лилося багато крові.
Люди не знали, яку прийняти сторону. Легше було обом
відтяти голову і поховати разом, зв’язавши руки.
Все б нічого, та у час розлуки не йшли дощі, зима не скінчалась,
коси сивіли, фрази зривались і летіли у люд від агресії.
Світ впадав у важку депресію.
__________________________________
Коли вони розходились.
Вона спала із іншими, з бажанням зігрітись.
Додому йшла пішки (в надії із ним зустрітись)
Побачити його серед ночі у парку,
де Він допалює десяту цигарку.
Забирає дочитану книжку і йде у свій дім.
Вона так хотіла зустрітись. а Він.
А він у цей час хапав інших за стегна.
Кидав їх на стіл. Чи на ліжко, напевно.
але. не. цілував.
Бо всі інші губи ( крім її звичайно) були холодніші
від вчорашнього чаю.
І мали присмак дешевих, старих сигар.
Коли вони рвались до нього в надії.
Тягнулись до рук і хотіли обіймів.
Він речі збирав, наче і не при ділі.
І йшов. від. чергової. повії.
Від бажав лиш Її. а Вона.
Ходила із іншими на кіно чи виставу.
І якомусь дебілу варила каву.
І навіть з кимось, напевне, завела кота.
Не слухала нікого із тих, хто був поруч.
Замість криків "на право" звертала ліворуч.
І була собі пуста.
Її намагались навчати, як жити.
Намагались вказати, що й як робити.
Її це дістало. Вона вкрала кота і пішла.
________________________________
Коли вони зустрічалися. Світ божеволів і плакався
Богу на цих двох дурних.
Світ уже дуже простиг, від тих зим і від війн, що точились
в нього сили уже закінчились
зводити тих сліпих.
Коли вони зустрічались. Знову штормило і блискало.
Все відтавало. І тиснява рвала на шмаття серця.
Все знову сталося. В цім безголоссі.
Жінка із чорним, мов смерть, волоссям
Душу Йому віддала.
А Він цілував Її решту свого життя.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498491
Рубрика: Верлібр
дата надходження 12.05.2014
автор: Жабокрик