Було у батьків два сини близьнюки. Однаковіські, що й мати часто плутала.
Одного разу, коли хлопці підросли, взяв їх батько з собою в ліс. Розділив ношу порівну між братами. Весь день мандрували, а як час прийшов близько ночі, сказав їм батько, що не втомився і піде розвідати дорогу далі. Чекатиме синів завтра у цю ж пору ген на тому перевалі, що видніється між дерев на тлі вечірнього неба. Але тепер хлопці понесуть кожен те спорядження і стільки, скільки сам батько для них відміряє.
Виспались сини. Наранок вдягли торби на плечі й рушили.
А коли наступного вечора дістались перевалу, батько, розвівши багаття, вже чекав на них.
Помучені та задоволені хлопці сіли коло вогню. Як сили стали повертатись, спитав один із них батька:
- Тату, не тому, що я особливо втомився, навіть навпаки, але скажи, чому Ти мені вибрав ношу важчу, ніж братові?
- Я чекав на це питання.- відповів батько.-І дякую Тобі, сину, за нього. Учора в дорозі несли ви однаково важкі торби. Але Ти сину, прийшов і був втомленіший, ніж твій брат. Хоча він весь час звертав зі стежки то за білкою, то на чудернацьке дерево подивитись. Ти ж, сину, йшов віддано стежкою і дивився під ноги, і мені допомагав. А стомлений дійшов до вечора, бо ноша була для Тебе залегкою, намарно сили тратити виснажує. Часом людині стає в нестерпну муку нести не так важку, як надто легку ношу. Брат твій у той час, коли Ти одну стежку подолав, десять коло неї витоптав. А прийшли ви обидвоє до мене в час призначений і хоч з нерівними тягарями поза спинами, але кожен зі своїми уроками, а не чужими.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498421
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.05.2014
автор: Маріанна Вдовиковська