Піду сьогодні я на кладовище.
Там мама у сирій землі лежить.
Тринадцять років мовчанка. Лиш свище
У кронах вітер й пташка гомонить.
Тринадцять років я порад не чую
Від тої, що дала мені життя.
Ні обійму, ні рук не поцілую,
Не доторкнусь до теплого лиця.
Лишила бездиханним своє тіло.
І навіть не з’являється у снах.
А я б їй стільки всього розповіла
За пройдений отой без неї шлях.
Був звісно, біль, і радість також була.
Було падіння, але був і злет.
Що я хотіла, в принципі, здобула.
Ще й маю хобі – трішечки поет!
Я знаю, ти б раділа, люба нене.
Живу у русі. В домі мир і лад.
Є трійко внуків від двох донь у мене.
Під вікнами малий, та власний сад.
Ти бачиш з високості це, матусю?
Пробач, якщо з'ятрила душу знов.
Піду на кладовище, помолюся
Вклонюсь тобі за ласку та любов.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498306
Рубрика: Присвячення
дата надходження 11.05.2014
автор: Крилата (Любов Пікас)