Ніхто не знає,
Як будні поета минають
Скільки думок буває,
Коли поет кохає.
Ніхто не знає,
Що всю душу він у віршах виливає.
Ніхто не знає,
Що у тих віршах брехні не буває.
Ось так от живе поет
Ніхто ніколи не скаже:"Привет"
Ніхто й уваги не зверне,
Коли одного разу не прийде.
А як зверне, то байдуже йому буде
А він сюди вже не прийде.
Нема, що тут робити
Неможливо тут уже творити.
Так довгі минуть роки
І він колись прийде, як світитимуть зірки
Та не на довго прийде
Подивиться, що нічого не змінилось і знов піде.
І знов всім байдуже буде
І одного разу він вже не прийде.
Покотиться сльоза по її щоці
Потече туш по лиці
І крізь сотні кілометрів він сей плач відчує
Зірвиться і скаже:"Досі люблю, досі ревную..."
І прийде, прибіжить
Він не дасть її тужить.
Міцно її обійме, буде тримати
Заспокоїть, буде цілувати.
І вона скаже ті довгоочікувані слова:
Я люблю тебе, пробач, я лише твоя.
І по мужньому його лиці теж сльоза потече
Вона покладе голову на його плече.
І обійнявши, засне його кохана
А потім, щасливими обоє прокинуться рано...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498268
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.05.2014
автор: der_Räuber