Твердне надбання людськості
Зі словом «анафема»,
Там ти кидаєш все
І берешся за ламане дерево,
Це нині твій шлях,
Ще ніхто туди не ходив.
Усе ствердне,
Навіть горе,заросле туманами,
Назива тебе просто:
«Вік у вік пілігрим».
Лишень вік той у вік
Не породжує вічність,
Смерть надбанням поробить життя,
Ти ж, чіпляючись враз за тотожну
Приреченість,
Розумієш, що це відкриття:
Багатюща душа уміє Всесвіт слухати
Навіть з в’язниці,
Де захрестоване часом вікно –
Цілий простір, якому немає ціни,
А дощ через хрести оті –
Це вино
Задля причастя.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498108
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.05.2014
автор: Олена Ганько