Весь твій вік, ніби поле... так солодко пахне зерном,
житнім хлібом і сонцем, що тулиться до небосхилу,
урожаєм, що радує світ, без рівняння до норм,
легкокрилим туманом, який підіймає вітрила.
Не було довгих нив і зчорнілого груддя ріллі.
Засівали, лиш добре, оброблене щиро насіння.
І той колос, що після лихої негоди - вцілів,
міг ставати сильнішим в наступних нових поколіннях.
І ніхто із людей, що як птахи кричали зрання
не змогли відділити бур`ян, що засіявся щільно.
І лиш тільки земля вигрівала у лоні зерня,
щоб змогло вкоренитись і дихати... дихати вільно.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497279
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.05.2014
автор: Любов Чернуха