Хтось, в своєму саду на Лірі,
Дивиться новини у космічний телескоп.
Й думає, що людство подуріло в вищій мірі,
І треба менше їм читати гороскоп.
Хтось, в своїм будинку на Альдебарані,
Всміхнено втирається клещнями,-
Людство самознищиться з цунамі,-
Йде тенденція до цього день за днями.
Хтось, на Сіріусі, з тих великих, не земних,
Згадує рабів з Єгипту та милується.
Людство перетворюється на дурних,
Ще й само собі всміхається й дивується!
Хтось, із братів наших із сузір'я Касіопеї,
Влаштував вже свято в честь наших плебеїв.
Ну, а друзі їхні, із сузір'я дивної Цефеї,
Оселились, навіть, серед наших геніїв.
Не цінує людство Землю нашу рідну,-
Все воює та горює. Гроші рахує.
Як не стане, що ділити, - заберуть в нас бідну.
Хто ж тоді нас дурнів прийме, порятує?
© (Анна Діденко. - 2014 р.)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497240
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 06.05.2014
автор: anna zakohana