Навіяна сходом сонця - поема сну
ласкавим теплом осушить ранкові роси.
Травневим дощам хотіла сказати "Досить!"
земля ж беззупину вологи із неба просить
і вітер між хмар сміливо у вись гайнув.
Торкнутися світу в якому магічна ніч
тримає в своїм полоні, до болю, мало
і сонна знемога так ніжно, на мить, скувала.
Щоб кожен світанок, знов став рятівним причалом
поклич мене, нічко, у магію сну - поклич!
На сході тремтливий промінь, як поводир
підкаже на день майбутній важливі плани.
Прощатися складно з магічно-сонливим станом.
Здається, що будить, як кожного дня - зарано,
ще всигну, на хвильку, торкнутися серцем зір.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497060
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.05.2014
автор: Любов Чернуха