Він знову й знову малював дерева,
Поламані дерева, із яких
Стікала кров, на колір геть сталева,
На смак ніяка, наче ці шибки.
Легким штрихом – осики і берези,
Важким мазком – дуби, осокори.
Всі під кутом, неначе нетверезі,
Чи пролетів повз них метеорит.
Сумні картини мертвої природи,
Занадто однотипні для митця.
Та кожен штрих цих сірих натюрмортів
Дає землі наснагу до життя.
Свіжішає і думка, і повітря,
Вібрує тиша музикою площ,
Коли бере до рук свою палітру
І пензлі чарівний художник
Дощ.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=496889
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 05.05.2014
автор: Ю. Калашник