Як сонце у ясній купелі
у лоно чорної тарелі
сідає купкою золи,
і як захмарні акварелі
кочуючої ковили
летять палітрою пастелі
у ніч за обрії імли, –
так і останні дні веселі
минають, наче й не були.
Як у калейдоскопі скельця
дорогоцінністю блищать,
і як найвеселіше скерцо
озвучує смичок маестро,
і як тумани між латать
очеретами шелестять,
як житіє на лоні смерті, –
так і на рівні чаші серця
світи невидимі горять.
Душа душі розповідає,
як ріжуть серце без ножа,
як сум за радістю минає
і уривається яса.
І як сіяє та краса,
яка приписується раю.
Душа дарує чудеса, –
коли свіча її згорає,
сильніше світять небеса.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=496141
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.05.2014
автор: I.Teрен