Був козаком мій прадід вірним,
На Запоріжжжі згинув вільним.
Життя віддав за землю рідну,
За Україну славну, вільну.
І дід загинув не даремно,
Фашистів гнав і знав напевно,
Що буде жити Україна
Нескорена, квітуча, сильна,
Що будуть діти посміхатись,
До гнізд лелеки повертатись,
Пшениця буде колоситись,
Щоб голокост не міг наснитись.
Чи думав дід, що знов війною
Повіє вітер з краю того?
Де ті, що разом воювали
І теж з війни не повертали.
Ділили біль і хліб, і порох...
Це ж їм в землі лежати сором,
Бо вже сьогодні їхні діти
Воюють проти всього світу.
Як Гітлер хочуть світом править,
Щоб на коліна всіх поставить.
А переможе той, хто має волю,
Життя віддасть за кращу долю.
Не знищить вам мою країну,
Що зветься гордо - Україна!
Непереможна, славна, вільна,
Бо в неї є своє коріння.
Зоя Журавка(Іванова).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=496003
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.04.2014
автор: Зоя Журавка