Небо було вагітне дощем,
Сутінки пахли медом й вином.
Що нам тоді залишалося ще?
Що в нас тоді взагалі було?
Протяги лезами між домами
Місто розпорють прямо по швах.
Небо над нами! Небо над нами!
Чуєш, як плаче твоя душа?
Ми поскладали у власні торби
Кілька книжок і старі ключі,
Термоси з чаєм і теплі ковдри,
Щоб зігрівати себе вночі.
Поглядом гострим, неначе скальпель,
Різали тіло вокзальних площ.
З неба зривалися перші краплі –
Так народився дощ.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495991
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.04.2014
автор: Олена Ольшанська