Вітер полюбить моє волосся,
Ніжно огорне сум нетривкий,
Тихі почую дзвони колосся,
Що їх колише плин часу швидкий.
Я намалюю фату-моргану -
Як мозаїчну стрічку часу.
Хтось чи побачить, а чи погляне, -
Я свою стрічку удаль понесу.
І побратими станемо з Сонцем,
Хмелем заллємо колотість ран.
Місяцем-батьком Зіроньці-доньці
Передамо ми чарівний аркан.
Хай же аркан цей в пазусі ночі
Зірка сховає, ми ж прийдемо.
Знаєм - не видно сльози дівочі
В покрові темнім, мов синє вино.
Хай нас піймає Місяця донька
І нагадає першу любов.
Сонцеву - Неба сині долоньки,
В мене ж то - вітер у кучерях знов.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495336
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.04.2014
автор: Юлія Звєрькова