АНЕКСІЯ
Два брати - завжди разом, не розлий вода.
Росли мов пагони з одного деревця
На двох єдина радість і одна біда
І навіть одяг шили в одного кравця
Вони росли, разом ходили в дитсадок
І іграшки були одні і спільні мрії
Батьки їх разом навіть ставили в куток
Вони противились разом одній стихії.
Щоправда в школі трохи стежка пішла в бік
Один подався у змагання і у спорт
А інший вдома працював із року в рік
Хотів створити для обох братів комфорт.
Та все ж дарма що різні були плани
Вони одначе були разом у біді
І один-одного постійно захищали
У помислах своїх були завжди тверді.
Але життя минало, далі йшли роки.
Їх повозила доля по усьому світу
Вони окріпли, справжні вже чоловіки
Життєвий досвід є і практика й освіта.
Батьки старались збудували два будинки,
Щоб родичалися, у них єдина кров.
І якщо вільна в когось зявиться хвилинка
То проявлятимуть свою стару любов.
Та батько на одному святі подобрів
І вирішив допомогти своєму сину
Сарай старий віддав одному із братів,
Котрий бідніший трохи був на ту годину.
Пройшли роки та інший брат все ж не змирився
"Ну що що я багатший - це ж і мій сарай.
Я теж колись у ньому добре потрудився"
Поки по доброму кажу мені віддай".
Так, спортом він займався і сильніший брата
Та в іншого чомусь не піднялась рука
Як можна про дитинство спільне забувати.
Лише сусідів менший брат скоріш гука
"Молю, Будь ласка, поясніть йому, благаю,
Бо вріпився, чомусь, й не слухає мене
Його всім серцем я люблю і поважаю
Єдиний рідний брат, він все що в мене є."
Сусіди спробували, але все це марно
Закон також мовчить не вирішить цього
Отак по-справжньому нахабно і вульгарно
Спустилась братська дружба і любов на дно...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494560
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.04.2014
автор: Собко Вадим