Не питайте УКРАЇНУ, чому зажурилась,
Чому в лузі тиха верба на бік похилилась...
Не співає соловейко весною в долині,
Сповзла хустка вишивана із плеч Катерини...
Кинув ворон свою хустку та на коси неньки
У садибу попід вікна ідуть вороженьки...
Не заморські бусурмани, а старшіі браття...
Розпалили серед двору в калині багаття...
А голубка на гніздечку - там малії діти,
Кружля голуб над багаттям не може зробити...
Ой нічого, ой нічого...догора калина...
Білі квіти опустила... плаче Катерина
Кричить мати, серед двору, виглядає сина,
Запалали в селі хати, а його не видно...
Вбили його на майдані, вбили чужі люде...
Ой нема її Іванка...,повік не забуде...
Не плач, мамо, не плач, нене, не плач Катерино,
Не забудуть його люди, посадять калину...
Гнати будуть сопостатів під самеє море
І утоплять, не твоє лиш... України горе...
Що ж, ти білий голубонько кружляєш над двором,
Де згоріли твої діти, підпалені вором...
Не знайдеш їх... відлетіли у небо, до раю...
ВОЛЮ ДАВНЮЮ шукати... тут її немає...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494057
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 21.04.2014
автор: