Цвітуть сади, як і тоді,
Коли звучало – «ПЕРЕМОГА!»
І люди всі молились Богу,
Бо стало мирно на землі…
Тепер мовчать… Чому мовчать?
Сади ж цвітуть і мирне небо,
Бо час прийшов і знову треба,
Тепер вже «брата» усмирять.
Коли в окопі я і брат,
Курили вдвох одну махорку,
Було тоді у нас все толком,
А перед нами ворог-гад…
Тепер мій «брат» неначе гад,
На мою землю зазіхає,
Та він же добре пам’ятає,
Що я не відступав назад…
А ПЕРЕМОГУ я і з ним,
З тим братом, що сидів в окопі,
Відмічу і скажу Європі,
Щоб і понині з братом тим.
Проте тепер «чужинець – брат»
В руках тримає автомата,
Забрав і хоче ще забрати
Із хати де - кілька кімнат.
Це не брати, а «братани»
Які «ідуть на допомогу»
Вони святкують перемогу,
Що Крим підступно відняли.
І далі сунуть, як чума,
Немов тоді фашистський гад,
Не відступаю я назад,
У мене виходу нема!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493523
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.04.2014
автор: Віталій Назарук