НА ЗЛАМІ ТИСЯЧОЛІТЬ
Епоха, як рана відкрита, болить,
примушує кожну розіп’яту долю
збагнути на зламі тисячоліть,
що злам не буває без гострого болю.
Тріщить філософії одяг тісний,
хитаються карткові хатки імперій,
збуваються давні пророцтва і сни –
століття настало нове в нашій ері.
О ні, то не вигадка, не маячня:
задимлений купол небесної сфери,
злітають будинки, палає Чечня,
нові безпритульні бредуть агасфери.
Ну як ти, маленька людино проста?
Здається, терпіти наругу несила?
Та хресну дорогу Ісуса Христа
для тебе зоря провідна освітила.
Гартуються жаром любові серця,
і рук нерозривним лишається коло –
хоч ранять тернові колю́чки вінця,
ти віриш: гряде Воскресіння за болем.
[i]Написала раніше, зараз поправила 2-3 слова і друкую під власним ім'ям
[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493374
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 18.04.2014
автор: Лавинюкова Тетяна