Уривок з оповідання М.В.Гоголя "Майська ніч, або утоплена"
Чи знаєте ви українську ніч? о, ви не знаєте української ночі! Придивіться до неї: з середини неба дивиться місяць. Безмежне склепіння небесне розійшлось, розширилось ще більш безмежно. Горить і дихає воно. Земля вся у срібному світлі; а дивне повітря віє і теплом, і прохолодою, і дихає млістю, і розливає океан пахощів. Божественна ніч! Чарівлива ніч! Нерухомо, натхненно стали гаї, виповнені темрявою, і кинули велетенську тінь од себе. Тихі та спокійні ці стави; холод і морок вод їх похмуро оточений темно-зеленими стінами садів. Незаймані гущавини черешень та черемхи боязко простягли своє коріння у студені джерела і шепочуть іноді листям, немов сердячись та гніваючись, коли прекрасний зальотник — нічний вітер, закравшись зненацька, цілує їх. Увесь ландшафт спить. А вгорі все дихає, все чудове, все урочисте. А на душі й безмежно, і дивно, і рої срібних видінь зграйно виникають у її глибині. Божественна ніч! Чарівлива ніч! І раптом усе ожило: і гаї, і стави, і степи. Котиться величний грім українського солов'я, і здається, що й місяць заслухався його посеред неба... Як зачароване, дрімає на пагорбі село. Ще біліше, ще краще блищать проти місяця гурти хат; ще осяйніше вирізуються з темряви низькі їх стіни. Пісні змовкли. Скрізь тихо. Благочестиві люди вже сплять. Де-не-де тільки світяться вузенькі вікна. Перед деякими тільки хатами, біля порогу, запізніла сім'я сидить за пізньою вечерею.
М. В. Гоголь
Українська ніч (За оповіданням М. В. Гоголя)
– Чи знаєте ви українську, майську ніч?
– О, ні! Не знаєте, мабуть, напевно.
В гаю, виводячи журливу пісню, сич
Запрошує до танцю наречену.
Ось роздається неосяжний небосхил.
Серпанком чемно місяць випливає.
Відважним воїном чатуючи між зір,
На землю шле посріблені розмаї.
В нічному сяйві млосно ніжиться земля,
Немов із казки, вийшла загадково.
Повітря прохолодне й чисте, мов сльоза,
Доносить вітром пахощі квіткові.
Яка божественно-магічна диво-ніч!
Стоять ліси натхненно й нерухомо.
Зустрівшись з мороком і сяйвом віч-на-віч,
Тінь величезну кидають додолу.
Тихцем дрімають, трохи втомлені, стави,
Колишучи в'язку, зелену тину.
Понуро дивлячись, як квітнуть знов сади,
Ув'язнені у темні, вічні стіни.
Кущі черемхи уві сні біля ставків
Наповнюють повітря ароматом.
Старі черешні серед вод і берегів
Коріння простягли між очеретом.
В полоні магії нічного вітерцю,
Соромлячись, гойдаються листочки.
А він, жартуючи, їх кличе до вінця,
Кружляючи завзято у таночку.
А зверху велич неймовірна і краса!
Вдягнуло небо зоряне намисто.
Змахнувши сон, прокинулась земля
Від сяйва срібних променів іскристих.
Раптово стало урочисто навкруги,
Що на душі безмежно й трохи дивно.
Навколо ожили гаї, стави, степи
І випливли видіння чудодійні.
Немов на бал, зібрався весь містичний світ,
А соловей для них виводить трелі.
Магічний місяць сяйні зорі полонить,
Вдивляючись у срібні акварелі.
І лиш на пагорбі утомлене село,
Дрімає в чарах лагідної ночі.
Лиш де-не-де свіча освітлює вікно,
Немов горять хатиноньчині очі.
17. 04. 2014 Л. Маковей (Л. Сахмак)
Картина українського художника Архипа Куїнджі Вечір в Україні (1841/1842 — 1910), написана 1878 року.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493121
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.04.2014
автор: laura1