Наївний мешканець оселі,
Слуга розп’ятої мети,
Ти віриш владцю-- пустомелі,
Що в цій окраденій пустелі
Оазис можна ще знайти?
Його немає. Марні мрії.
Цей край покинула вода.
Тут світле все, мов ніч, чорніє,
Ще не народжене мертвіє
І так безслідно пропада.
Тут царство злодіїв суворе,
Ціпки сліпих та плач калік,
Тут все привчене до покори,
Несе мовчазно своє горе
Із року в рік, із року в рік.
А ти так мучився, у спразі
Проводив Богом даний час.
Поглянь довкола—скільки грязі,
А з неї лізуть, лізуть князі
І крадуть честь святу у нас.
Заплачуть владці, скажуть: «Грішні»
І знов до нитки обберуть,
І підуть в блуд , в банкети пишні,
А нам залишать тії вишні,
Що безнадією цвітуть.
Останнє тягнуть із оселі,
Здирають шкіру з сироти
Бездушні владці ненажерлі.
В краю цім гірше, ніж в пустелі,
Оазис в ньому не знайти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492927
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.04.2014
автор: Івашина В.І. 2