Іванко не пам"ятає своєї матері. Далекі та примарні картинки, що іноді зринали в його невибагливій уяві, нагадували про втрачене тепло лагідних рук. Ця втрата однак не заважає жити надією, що колись таки він зустріне свою матусю. Де вона, і чому так сталося, що вони розсталися, Іванкові невідомо. Найперші свідомі епізоди раннього дитинства ведуть хлопчика у неприбрану та холодну оселю. Дядько Петро і тітка Дарина, хоч вони кажуть, аби він їх звав батьками, хочуть істи та пити, а працювати їм ліньки. Примушують Іванка просити милостиню як не на ринку, то на автостанції.
Як же він може звати їх мамою і татом, коли вони так поводяться з ним. Окрім того він підслухав їхню розмову одного разу вночі, із якої зрозумів, - не рідний він їм. Відтоді зажевріла в серці дитяча мрія, - він відшукає маму. З тих пір Іванко, коли просить, уважно вдивляється в обличчя жінок віку тридцяти - сорока років. Він щиро вірить, що одного чудового дня його погляд і погляд матері зустрінуться, і вона забере його до себе, і ніколи, нікому не віддасть.
-Іване, вставай, годі спати! - почулося прокурене тітчине хрипотіння, - пора на ринок. І дивися, - лице не вмивай, волося не розчісуй.
Хлопчик зіскочив із пружинного ліжка і швиденько затрибнув у коротенькі штанці. Протерши оченята, надпив із горнятка води, вистрибнув на ганок і подався за тіткою слідкома.
- Ану, кажи, як маєш просити?
-Допоможіть, люди добрі, заради Господа Христа. Мамка хвора, треба на лікування, менші братики і сестрички не мають що їсти...
-Добре, тільки носом пошморгуй, і сльози втирай, зрозумів.
- Угу.
На сході зарожевіло край неба і сірість ранньої пори почала відступати.
До ринку залишалося п"ять хвилин ходи, а до омріяної зустрічі - дорога довжиною у невідомість...
14.03.14.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492567
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.04.2014
автор: Рідний