Коли душа сміється поміж рим,
Коли вона – хмаринкою в блакиті
Хто сміє обізвать мене старим?
Погляньте, моє сонце у зеніті!
Не вірте надокучливим рокам,
Вони таке розкажуть вам про мене!
Немов моя дорога нелегка
Не затиха від клопотів щоденних.
Немов я посивів від наглих дум
Про ті вітри, що ждуть на перехрестях,
І шанобливе звернення- дідусь
Мені уже приносить шарму й честі.
Що крім очей на пенсії усе…
Що сьомий круг декади на орбіті.
Якщо таке до вас хтось донесе –
Не вірте ви йому нізащо в світі!
Я молодий і словом, і пером.
Навіть не думав ще про заповіти,
І серця свого щирістю й теплом
Спішу, поки не пізно, поділитись
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492065
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.04.2014
автор: stawitscky