Жиріє панство упаковане.
Де здерти, вкрасти чує нюхом,
А ти, бідняцтво недожоване,
Ослабло тілом, впало духом.
Іду до бідних-- їх когорти -
Я, не вагаючись і мить,
І кров точу, точу з аорти,
Щоб справедливість оживить.
Яка це вада-- чорна бідність,
Убогий дім, нікчемний крам…
Та честь, порядність, людську гідність
Я владцям хижим не продам.
Дістануть злидні—знов дорога.
Піду, забуду, пропаду.
Так пройде рік, і я до Бога
На крок ще ближче підійду.
В чужім краю важке батрацтво,
Та вдома гірше в сто разів,
Коли ти бачиш, як бідняцтво
Перетворили на рабів.
Воно би може не боліло,
Не став би плакать я і вить,
Та душать нас, щоб не кортіло
Шукати правду, гідно жить.
Їм-- ананас, а нам-- кислиці,
Нам-- темінь чорну, їм-- салют.
Дивіться, смерди, як в столиці
Державний твориться уют.
Які вельможі! Яке панство!
Який розмах! Який політ!
Куди тим німцям! Ось слов’янство
З демократизмом пре у світ.
Всьому є край. І цій розмові,
Мабуть, прийшов уже кінець.
А панство знов нап’ється крові,
Щоби не схуднув гаманець.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491721
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 11.04.2014
автор: Івашина В.І. 2