Всього-то й світу, що село.
Вмира село в часи ці ниці,
Ні шкіл, ні ферм, як не було,
Покрали все оті-- з столиці.
Хоч лобом бийся, вовком вий,
Де взять від лиха панацею?
Немов з мечем пройшов Батий
Цією бідною землею.
І я завив, вночі не спиться,
Так бач, ніхто цього не слуха.
Ах ти, далекая столице,
Ох ти, близька страшна розруха.
На неї гляну—заридаю -
В яку безодню впав мій край?
Я вас, столичних, презираю
За ваш пекельний дикий « рай»,
За ваші співи повсякденні
Про медом мазане життя.
Пусті, нікчемні теревені,
Та й тих не втнете до пуття.
А пам’ятаєте: село…
Обжнивки…Свята…Вечорниці?
Де ж ділось все, мов не було?
Украли все оті-- з столиці.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491559
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 10.04.2014
автор: Івашина В.І. 2