Мабуть даремно мову вів я
Про долю вкраїнську собачу,
Та на своє, на безголів’я,
Я «завтра» більш не передбачу.
Засмічена моя оселя,
І не готує страви піч.
Навколо шкіриться пустеля
І серце рве холодна ніч.
Донбас і Крим, і ви, Карпати,
Волинь, і ти, скажіть, чому
Такі убогі наші хати?
Кому потрібно це? Кому???
Вкраїно мила, рідна мати,
Ти занедбала «Заповіт»!
Та як же можеш ти пускати
Таких злодюг на білий світ?
На їхні морди глянуть бридко!
Під зойк і плач сиріт, калік,
Тебе окрадено-- до нитки,
Тебе запродано-- навік.
Невже ти рвалась із полону,
Від лона зріднених сестер,
Щоб жить без права, без закону
І буть злидаркою тепер?
Я обезсилів, захворів,
Мене гнітить життя собаче.
Ти все, мій друже, зрозумів?
А хто не зміг, той хай пробачить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491535
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 10.04.2014
автор: Івашина В.І. 2