Дих дідуху
із тих,
приморочних,
не розвіднілих вкраднів,
що за вкраїною людей,
де все житьло
плекає роздмухи любощ,
примружуючи з пустощів зорчі,
від похитьку його завзяття;
весняній весельчаті намагав
незграбнів
чорнечим погвалтом наврочити,
аж, поки не вгодив ся
у багаття…
Диви: круки, шпаки, грачи -
всі чорнії;
цієї ранні -
неначе з диму тих вогнів,
що ними спалено було йо-зло,
далебі мрячих,
несамовито неохопих с хочі
владнів;
але ж -
злетіли вдомку дзьобати хробач:
щоб загуло…
загоїти…
прокласти стежку,
з неба до землі:
пробач!..
Вона всіх прийме, вибачить,
якщо -
ті спечні похлебці
для пуголовків -
в глибинцях латаття,
змережимо,
до межі паморозків свіжих;
та й той
червоно-чорний терен,
за все, що згаяно,
впереливки,
не забаримось -
зберемо…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491327
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.04.2014
автор: Криптопоэзия Krajzer