Її лущені долоні,
її латексне лице —
Я давно забачив це,
коли ти ступаєш. Поруч
ще 12 оченят,
любих подружок каскад.
Чи ти сьома, чи недільна,
а полохана завжди.
Вихідних своїх діждись.
Люди кажуть: "Божевільна!"
"Вільна, Боже, чом цю вісь,
вбив у голову колись?"
Її подрана спідниця
і розхристана душа.
Дощ міжгруддя прикрашав.
Її сльози в чорних віях
зсохлись на моїм плечі.
Заспокойся, не кричи.
Обіллю бузковим медом
і заснеш напрочуд швидко,
мій любисточок, лебідко.
Не зупиниться касета,
щоб відтворювати знову
нашу пристрасть вибухову.
Якщо гребінь небо чеше,
поясни мені чому я
літньої пори зимую?
Як збрехала — ще раз збрешеш.
Її заспана довіра.
Моя замкнена квартира...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490583
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.04.2014
автор: Митрик Безкровний