Зіронько моя висока,
Сяєш ти лише мені,
В небі синім і широкім,
Але й ти згориш в вогні…
Між зірок, що сяють в небі,
За десятки світових,
Серце грієш – певно треба,
Ти одна із тих святих,
Що зуміла полонити
Моє серце на землі,
І здаля навчилась гріти,
Лише серденько мені.
Ти не падай в прірву чорну,
Я живу, як ти живеш,
Прийде час, мене пригорнеш,
Ти ж ніколи не помреш…
Забереш мене до себе
У небесну далечінь
І засяє ясно в небі,
Нова далечезна синь…
Ти світи! Прошу: «Не гасни!»,
Певно доля спільна в нас,
Ти одна на небі ясна,
Світиш в серце повсякчас ...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489299
Рубрика: Лірика
дата надходження 31.03.2014
автор: Віталій Назарук