Мовчання часто перебиває тишу
У кімнаті,де лиш тінь панує.
На згадку я її тобі залишу,
Нехай вона всю гіркоту відчує.
Залишу слід на твоїй я шкірі,
Нехай вбирає в себе чорну ртуть.
З молитвою залишусь жити,в вірі,
Що білі мрії знову розцвітуть.
Обійму я Сонце, спілими руками.
Воно наповнює мене лиш щастям.
Поцілую його теплими вустами,
Дотулюсь до нього ніжно я зап’ястям.
Розповім тобі про дощ солодкий,
Що так нахабно тебе проганяє.
Хмурно стає,сон охоплює глибокий,
Коли тебе поряд зі мною немає.
Проте,це лиш мрії,що спокушають.
Ваблять мене,мов липовий мед.
До шалених «дурниць» вони спонукають,
До відкриття несвідомих планет.
Ми відкриємо їх,в наступну суботу.
Коли всі поснуть, й буде тиша довкола.
Пригорну я до тіла твою всю турботу
Ще солодко так не бувало ніколи.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489227
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.03.2014
автор: Прокудіна Вікторія