[color="#220169"][b]
[b]Моя душа стискається від болю
І плаче гірко від важкої втрати.
Чому так важко нам дається воля?
Вона ж одна, як Україна й мати.
Ще не відплакали ми всіх своїх героїв,
А вже сусід на рани солі сипле.
Рве на шматки і гучно брязка зброєю,
З екранів бреше мало не захрипне…
Ніколи друзів ми не прагнули ділити
За мовою і віросповіданням.
Чому ж хтось хоче нас перетворити
На вівців... і віддати на заклання???
Ну що ти "брате" "білий" і "пухнастий"
З оскалом вовчим ділиш Україну...
А може ти не був ніколи братом,
А тільки прикидався, вражий сину?...
Ти хочеш все вирішувать за мене?
Чи жити на цім світі, чи вмирати.
Куди іти, де працювати треба.
Чи плакати, чи то пісень співати...
Не варто, чуєш - ми самі спроможні
Вирішувати що в житті нам треба.
Чи бідні ми будемо, чи заможні
Чи на землі, чи на воді, чи в небі![/b]
Народ наш вільним народився
Найкращої землі нам Бог відміряв!
Все у нас буде добре, не журися.
Я в Україну вільну й сильну вірю!!![/b]
[/color]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488655
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 28.03.2014
автор: Людмила Лайтер