Ні, я не здюжу перемити усю цю нАцівську облуду -
Брехню під ковдрою спокуси лжепатріотівського бруду…
Нехай собі, живіть – жеврійте, хапайте віслюка за вуха,
Та пам’ятайте, дуже скоро сирцем обійдеться наруга
Над всім, чого позбутись прагли під піхвою євросоюза,
Та як країну продавала пихата вимучена муза.
Свободи прагнуть – лізуть в рабство, все вихваляють іноземне
З чого б це так, з якій образи з коштовностей є тільки землі,
Гімн «ще не вмерли…», прапор, зброя, жалоба з вечора до ранку
Два кольори: любов та зрада (в піснях) та диво-вишиванки.
А із сучасності, що є в нас? Що зроблено за двадцять з гаком?
Нащо втрачати самостійність та підставлятись вурдалакам?
Щоб випили останні краплі соборної святої крові?
Щоб не пізнали більше слави, щоб більше не благали волі?
Я відповіді не чекаю, не сподіваюся на диво,
Мій голос лине одинаком під смі: розлючення та впливи.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488529
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 27.03.2014
автор: Abba Васнеценко