Парасолями кольоровими у зашторене небо,
Контроль втрачений, місто спить уже і нехай,
Ти ще ближче будь, тебе бачити – це потреба,
А у відповідь чую лиш: «Пізно вже, то ж бувай».
Перехожими випадковими вітер бавиться,
З рук висмикує від яскравих сфер повідки,
Тобі – байдуже, мені – боляче, всі цікавляться,
Весняні дощі розбазікають всім плітки.
Тротуарами незнайомими злива котиться,
І мідянками, миті колії повзуть вдаль,
Визнаю усе, як бажаєш ти, хоч й не хочеться,
Поміж нами злива креслить вже вертикаль.
Мемуарами паперовими в час агонії,
Я на себе накличу нашестя безглуздих сліз.
Весняні дощі – це відродження чи іронія?
Та скоріш за все, це - з майбутнього мій ескіз.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488116
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.03.2014
автор: Лія Ладижинська