Памороченням від слави
У твоїх очах не буду,
Бо Горинич хоч стоглавий
Та вмирає без облуди.
І мій щит вже не потрібний,
І булатний меч нікчемний,
А мій кінь давно вже вільний -
Нюхає він жар пекельний.
Змій Горинич мляво каже,
Що він вдячний за прощання,
І останній вузол в'яже
У словах простих прохання.
Просить він так мало-мало:
Щоб сховав його у полі,
Щоб могила його стала
Під курганом скуттям волі.
14.11.2014
К.
КВ-1
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487882
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.03.2014
автор: Левчишин Віктор